Про кіно, про Штірліца, про плебс і навпаки

Кіно – справа колективна. Хто може заперечити? Кіно – це великі кошти. Цілком зрозуміло. Однак, є ще одна майже непомітна особливість кіновиробництва – це творчість, а це передбачає кайф. Коли ти хочеш його зловити, тобі до спини, що нема колективу, і плювати, що нема коштів, щоб цей колектив зібрати. Сука – любов!* Береш і знімаєш! І не біда, що мін культ* не дає обіцяних грошей. Береш і знімаєш! Не біда, що сам у полі воїн, не буде на кого нарікати. Хочеш кіна і кайфу – вперед, бери і знімай! Кіно і крапка!*. От саме цим зараз і займаюсь… Герой фільму «Острів», не Лунгіна, Майкла Бея, запитує: «Що таке Бог?» А інший каже: «Бог – це коли тобі чогось дуже хочеться і ти, заплющивши очі попросиш про це… А він не чує…» Так от, скажімо, мене, він, інколи, чув і разом з великими випробуваннями посилав великі дива. Тому на сьогодні я завершив зйомки, порушивши непорушні правила кіновиробництва згадані вище Як, часом, хочеться погомоніти про кіно, а ще більше про українське. Відгукнутися, поділитися з тобі подібними… Ну тоді про датчан, чи шведів, чи сербів, чи ще когось… Хоч би й та сама доброчесна «Догма». Це справді феноменальний вихід з становища, краще з ситуації, ще краще пози незручної і мало симпатичної в яку поставив європейський кінематограф голлівудський кіно бізнес.

Вітенберг зняв «Торжество» в 1995 році. Сьорен Краг-Якобсен «Останню пісню Міфуне» в 1999-му. Мексика, - Мекка мила. Все можна забути, у них є Гонсалес, що створив ту саму «Сука-любов». Серб Душан Макавеев ще в 1988 році зняв «Монтенегро» - свіжак свіжаком на сьогодні, щойно з печі, не зачерствіє ніколи. Дивись і кайфуй.

2007-ий Голівуд замусолений компютерним хламом, замаханий кранами, заляпаний штучним світлом, засипаний бюджетом, забреханий рекламою…

Сидить штандартенфюрер СС фон Штігліц в кафе «Elefant» кілька хвилин і ні хрена не відбувається, а в тебе всі ці кілька хвилин стискається серце, якщо воно у тебе є. За цей час розбилося б сотні авто, пролетіло б тисячі куль, навалили б десятки трупів, витрахались безліч «особєй», розлилося море крові і сперми. А на серці ні хрена. Нудота…

 Цікаво, де були ці хлопці з Данії, Швеції, Сербії, коли знімали в Союзі? Хто їх навчив? Що в них там не так? Чи у нас? Зрозуміло – плебсу багато, плебсу треба мило. Але ж є якась там жменя людей, яка цінує і прагне бачити кіно і вони наші співвітчизники. Не дискримінувати ж їх? Хоч би раз у рік. Хоч би один фільм. Хто? Ось питаннячко! Сука-любов!* Казав герой Юрського з «Місце зустрічі змінити не можна», ти ж мене цим питанням наповал… Жменя сербів, а в них – Кустуріци, Макавєєві. Крихта датчан, а в них – фон Трієри, Вітенберги. Україна – 50000000 населення…

В цьому місці змушений зробити абзац, вірніше повний абзац, щоб замінити цим терміном підсумкове слово, яке б хотілося вжити, однак не дозволяє патріархальне виховання.

А втім, може й не треба всього цього? Чого надуватися, коли це можуть зробити інші, не надуваючись? Є у нас реаліті-шоу В.Р.* Є студія Байрак. Ще є цирк, зоопарк. Не все так погано у нашому домі.*

 1* (назва одного з улюблених фільмів, в даному випадку вжито, як вставне словосполучення для підвищення емоційної напруги)

2*(паразитуюча структура з ознаками атавізму, на зразок В.Р.)

3*(назва телепередачі, вжита з тією ж метою, що і 1*)

4*(дивись 2*)

5*(УТ-1, телешедевр)

Олександр Жовна.