Не пишіть кіносценаріїв

(поради починаючим кіносценаристам) О. Жовна.

 Певно, щоб написати хороший кіносценарій, перед усім, слід не думати про кіно.

Ставши автором кількох художніх фільмів, я жодного разу не починав зі сценарію і не роблю цього досі. Писати кіносценарії справа нецікава і невдячна. Прочитає його, або не дай боже відзніме якийся режисер з недорозвиненою фантазією і обмеженою уявою, (таких багато і стає ще більше), і ваш геніальний твір гавкнув на віки.

Розумніше творити якесь літературне чтиво, оповідання, повісті адаптовані для кіно. У разі їх не реалізації на екрані, вони залишаться повноцінною літературою для читання. Якщо ви на це спроможні. Чехов не написав жодного кіносценарію, однак чи не найбільш екранізований автор. Шекспір теж не Мережко, проте екранізований не менш останнього. А хіба думав сер Чарльз Діккенс, в Х1Х столітті, що його «Великі сподівання»  неперевершено втілить на екрані лише у ХХ-тому Альфонсо Куарон. Так само Конан Дойль, Лев та Олексій Толсті, Достоєвський, Булгаков, Купрін і так далі і так далі. Не пишіть кіносценаріїв, пишіть повноцінну літературу. Саме її не вистачає, а не кіносценаріїв. Втім, є важлива умова. Література має бути щирою. Для цього не завадило б самому бути щирим. Щоб бути щирим самому, не погано було б жити у щирому суспільстві. Щоб жити у щирому суспільстві, слід жити в дурдомі, принаймні працювати там. У мене є така можливість. Будинок для розумово відсталих. Я називаю їх людьми з маленьким розумом і великим серцем. Недолік свідомості і повна свобода підсвідомості, просто не допускає можливості бути їм не щирими, так само як і циніками, негідниками, покидьками чи депутатами. У них на це не вистачає розуму, як і для того, щоб читати мої книжки. Тому я пишу для норми, яка насправді зворушує мене істотно менше ніж люди з маленьким розумом, що вчать мене щирості. Однак, це окрема тема. Отож, не написавши жодного кіносценарію, свого часу кілька років підряд я ставав лауреатом «Коронації слова» саме в номінації кіносценарій. Ніхто й не помітив, що то були повісті. Головне, щоб ці речі були кіношними і їх цікаво було б читати. Саме їх екранізували в епоху повального занепаду кінематографу в Україні. Вже інша справа як. Тому, щоб стати кіносценаристом, чи автором фільму, не обов’язково уміти писати сценарії, а ще більше навчатися цьому, покладаючись на якісь мистецькі вузи. Навчитися подібному ремеслу безперспективно, так само, як навчитися малювати, любити чи мріяти. Тому будь-який літературний чи театральний вуз – нісенітниця, обман і повна фігня. Не слід даремно витрачати час та гроші на утримання фікції. Не пишіть кіносценаріїв. Пишіть щиру літературу. З неї часом виходить непогане кіно.