Визрівання

Здіймаючи куряву, юрба голих хлопчаків біжить величезним косогором до моря.

Десь здалеку, над пагорбом, де видніються крихітні будиночки, лунає жіночий голос:

- Женька-а-а!... Женька-а-а!.. Вернись, одінь штани! Безстидник! Женька-а-а!..

Весела юрба хлопчаків стрімголов кидається в тепле море, де починається відчайдушне борюкання, що триває аж до заходу сонця.

Здається, кудись туди, за горизонт, разом з літнім сонцем закотилося Євгенове дитинство...

 

Південне місто.  Початок 90-х років.

Переповненим пляжем, розлякуючи відпочиваючих, біжить голий чоловік. За ним двоє захеканих міліціонерів.

- Стій, тобі говорю! Стій!

Один з міліціонерів свистить у свисток.

Здивовані очі відпочиваючих. За міліціонерами ледь встигає якась дивна компанія голодранців. Серед них троє чоловіків і жінка з синцем під оком, вона котить на облізлій інвалідній колясці. Здається, компанія достатньо напідпитку, і всі вони, схоже, на боці голого втікача, що порушує спокій відпочиваючих.

- Не трож його! - верещить жінка з синцем, - не трож, собаки лягаві!

- Мусор! - кричить хтось із голодранців.

 

Тим часом міліціонери все ж наздоганяють голого порушника і разом з ним падають у пісок, так що в одного із стражів порядку злітає формений кашкет і котиться по березі. Міліціонер наздоганяє його і знову кидається на порушника.

- Руки геть! - владно кричить голий чоловік. - Я вільна людина! Руки геть! 

- Руки геть! – верещить жінка в інвалідній колясці.

Міліціонери заламують порушникові руки. Ведуть його пляжем. Від дивного конвою шарахаються відпочиваючі. Неподалік стоїть міліцейський "УАЗик". Вони йдуть до нього. Голодранці ідуть слідом за міліціонерами, продовжуючи скандувати: "Мусор!!! Мусор!!!"

Молоді міліціонери знічені.

- Прикрий його чимось! - захекано говорить один з них.

- Чим? - безпорадно запитує другий. Потім знімає кашкета і прикриває голому чоловікові його найвідвертіше місце.

- Не смійте торкатися його своєю брудною формою! - Кричить голий чоловік. - Він чистіший, ніж ваші продажні душі! Він мудріший за ваші ослині голови! Руки геть!

- Мусор!!! Мусор!!! - не вгавають обідранці.

Голий чоловік намагається вибити кашкета коліном, однак міліціонер ретельно утримує його. Інколи чоловікові все ж вдається підбити кашкета, і тоді, приводячи до конфузу стражів порядку, на мить оголюється та частина тіла, через яку й стався весь переполох у суспільстві.

Врешті правоохоронці запихають порушника до авто. Під сміх натовпу і скандування компанії голодранців: "Мусор!!! Мусор!!!" міліцейський "УАЗик" від'їжджає. Услід йому летять якісь речі.

 

Дільниця міліції.

 За столом начальник - товстий, лінивий, з віддишкою лейтенант. Його шия зрівнялась з обличчям, маленькі доброзичливі очиці дивляться в протокол. Лейтенант щось пише. В столі у нього пиріжки, він їх їсть.

Не піднімаючи очей, лейтенант запитує:

- Фамілія?

На лаві сидить голий чоловік у наручниках - порушник з пляжу. Очі його закриті.

- Ботгічеллі... -   ніби у сні промовляє він. 

- Бо - ті - че - лі... - записує міліціонер. - А на грузина не схожий геть. Ім'я?

- Сандро... - так само сонно говорить затриманий. Лейтенант стенає плечима, записує.

- Рік народження?

- Тисяча чотириста сорок п'ятий... Міліціонер пише й це, щось наспівуючи.

Молодий сержант, один з тих, хто затримував порушника на пляжі, худий з довгим грушоподібним носом і швидкими очицями, наблизившись до начальника, з виглядом змовника, намагаючись не порушувати субординації, шепоче йому на вухо:

- Товаришу лейтенант, товаришу лейтенант...

- Ну, Гречко, говори, що тобі?

- Боттічеллі не грузин, - таємниче говорить Гречко.

- Чому? - дивується лейтенант.

- Він художник. В середні віки жив. Італієць.

- Хто?

- Погляньте на рік народження... - шепоче Гречко. Лейтенант дивиться в протокол. Розуміє жарт і після паузи самоаналізу раптом заливається щирим сміхом.

- Так ти не грузин?! - весело запитує він.

У затриманого закриті очі. Схоже, він остаточно відключився і вже не чує міліціонера.

- А я пишу, - продовжує реготати лейтенант. - Чуєш, Гречко? Ну, купив... Да-а... Ну. купив... А я повівся... Чуєш... Да-а... Запрацювався я з вами. В отпуск пора... Гречко, а шо це він голий? - полишаючи реготати, раптом стурбовано цікавиться лейтенант. - Найдіть йому брюки. Неудобно...

- Єсть! - відгукується Гречко.

Лейтенант дивиться на порушника, що, здається, спить. Знову голосно й доброзичливо регоче.

- Ну, ти купив мене... Ботічелі... Чотириста сорок п'ятий... А я пишу... Да-а, повівся я, навішав ти мені лапші. Ти, виявляється, алкаш з юмором. Не простий, значить. Я юмор уважаю. А може, у тебе бєлка? В елтепешку тобі, брат, пора. Га? Чуєш - лічиця, може? Я тобі з путьовкою поможу. Га?

Регоче.

Очі затриманого закриті. Він давно не чує міліціонера. Дивна приємна мелодія наповнює його сон. Туман чи дим пливе над землею, стелигься розірваними  шматками,  видно якусь рослинність,  листя папороті, лопушиння. Чується якийсь глухий звук. Лезо сапи розрихлює землю. Чиясь рука вириває бур'ян. На грядці росте щось кругле, крізь дим важко розгледіти, що саме, може, диня чи гарбуз. Та ось дим потроху розвіюється. І видно, що з землі виросла людська голова. Дивне, зморщене, ніби ще не дозріле обличчя, коротке волосся лише щойно пробилося крізь шкіру, однак обличчя старе, в зморшках, очі закриті, здається, голова тільки-но пробилася крізь поверхню землі  і ще не встигла прокинутися і озирнутися на світ. Рука рве навколо неї бур'ян, потім знову розрихлює землю сапою. Сапа зникає. Тепер дуже близько видно людську голову, що проросла з землі. Струмені води раптом ллються на неї звідкілясь згори. Але це не дощ.    Вода ллється із поливалки, яку тримає якась незрозуміла істота в дивній одежі, схожа на людину і не схожа на неї, з великим пташиним дзьобом замість носа. Повільно стихає космічна музика. Наростає шум води. Затуманюється і зникає дивний живопис. Однак в останній момент в тумані встигає промайнути жіночий силует, вірніше, це лише образ, щось легке, прозоре, мов марево. Туман розвіюється. Видіння щезає. Струмені води ллються на голову затриманого. Він під   душем.

-              Хвате митись! Виводь його! - чути голос лейтенанта.

Затриманий заходить до кабінету начальника. На ньому міліцейські

штани, які йому помітно малі. Позаду нього Гречко. За столом лейтенант. Він дістає зі столу останній пиріжок.

-              Мені потрібен аркуш паперу і твердий олівець. Все одно, який

олівець... - захриплим голосом говорить затриманий. Очевидно, що у

нього болить голова.

Лейтенант кусає останній пиріжок. Дивиться у вікно, його остаточно поглинула лінь.

-              А мені б молочка парного... А потім в баньку і квасу... - ліниво говорить він. - Да-а... В отпуск мені пора, це точно... - позіхає, -Гречко, сходи в буфет, візьми мені пакетик кефіру.

-              Єсть! - голосно відгукується Гречко.

Лейтенант ліниво морщиться від дзвінкого голосу Гречка. Удар кулаком об стіл стривожує його з іншого боку.

-              Мені потрібен папір і твердий олівець! - вже рішучіше заявляє

затриманий і теж морщиться від головного болю.

Лейтенант стомлено хмурить чоло.

-              Гречко, шо це таке? - ліниво роздратовується він. - Чого всі кричать? Хто тут начальник? Я чи ні?

-              Так точно! - козиряє Гречко, після чого лейтенант закриває  вуха.

-              Це насильство над особистістю! - лунає крик похмільною затриманого. - Це свавілля! Я вільна людина! Ніхто не може обмежувати мене в свободі думки і творчості! Дайте мені олівець!

Лейтенант бридливо відвертається від затриманого:

-              Гречко, чого тут кричать? Тут шо, все дозволено? Пора прикра-щать з цим. Що це в самом дєлє?

-  Єсть! Так точно! - дзвінко козиряє Гречко, залишаючись на місці.

Морщиться лейтенант. Морщиться затриманий. Обоє роздратовано дивляться на Гречка.

Гречко задоволений собою і непорушний. Раптом чомусь ні з того ні з сього ще раз хвацько козиряє і б'є каблуком об підлогу, без жодних слів, і від цього, ніби отямившись, несподівано знічується.

Лейтенант і затриманий спантеличено дивляться на Гречка.