Визрівання

- Я не думав про це.

- Даремно. Хоча вам, художникам, не знайоме почуття раціоналі¬зму, тому у вас відсутній аналіз. З іншого ж боку, це не дає можливості халтурити. Очевидно, справжній художник саме таким і має бути. Ви згодні зі мною?

- Не знаю. Можливо. Вам видніше. - Можна глянути?

- Будь ласка.

Лікар бере зі столу кілька малюнків. Задоволено посміхається.

- Пречудесно! Як це називається? До речі, я хотів вам сказати, вн дуже влучно підбираєте назви до своїх малюнків. Але до цього важко щось придумати.

- Цього разу все якраз дуже просто. Це волосата риба.

- Як ви сказали?

- Волосата риба.

- Непогано.

Лікар продовжує перекладати малюнки, проте на обличчі його вже немає тієї радісної посмішки. Воно чомусь змінилось, стало раптом задумливим, настороженим, ніби лікар намагався щось пригадати. І ось він зовсім обімлів.

- Що це?! Звідки це у вас?! - майже злякано закричав він.

- Цей портрет не продається! - рішуче відповів Женя.

- Чорт забирай, але ж це моя дружина!

Женя здивовано поглянув на лікаря. Вони дивилися один на одного і мовчали.

- Ну, що ж, - першим порушив мовчанку Женя, - якщо так, тоді візьміть.

- Але поясніть! Я хочу знати, яким чином?! Женя стенув плечима:

- Я сидів у дворі. Проходила красива жінка. Я намалював.

Потрохи обличчя лікаря заспокоїлось, сповнилось упевненості, і на ньому знову з'явилася звична посмішка. Він підійшов до Жені, поклав руку йому на плече.

- Ви просто молодець. Я сьогодні ж подарую його дружині. Буває ж таке? Як це все ж доречно. Вн просто виручили мене сьогодні. Спасибі вам велике. Вн самі не знаєте, як я вам вдячний. Забувши про решту малюнків, лікар кулею вилетів з Жениної палати.

Женя один.         

Звуки космічної мелодії наповнюють палату і все навколо. Днм чи то туман стелиться над землею, з-під землі росте гладеньке стебло виноградної лози, схоже на жіночу ногу. Чим вище піднімається лоза, тим більше вона нагадує жіночу ногу. Ось вона роздвоюється і вже ясно видно оголене жіноче тіло: живіт, груди, схилена на груди голова з легким солом'яним волоссям, плечі, руки розкинуті, ніби розп'яті, вони лежать на натягнутому між стовпами колючолгу дроті, руки ніби повзуть по дроті, розгалужуючись на тоненькі пагони виноградної лози. Біля оголеної жінки-внноградної лози стоїть драбина, якою піднімається карлик з величезними садовими ножицями. Він обрізає ними пагони виноградної лози, з-під них капають крапельки крові.

За вікном згустилися сутінки. Літній вечір був чистий і прозорий. В повітрі пахло морським прибоєм і мигдалем. У вітальні з каміном вечеряли двоє.

Головний лікар випив з високої склянки і продовжував управлятися з беконом. Вона сиділа напроти, потупивши очі в тарілку і сумно ковзаючи по ній виделкою. Солом'яне волосся було вкладене в зачіску.

- Тобі не хочеться їсти? Вона мовчала.

- Тобі не подобається? Це досить смачно.

Вона випустила виделку, і та задзвеніла в тарілці.

Лікар підняв голову.

- Я хотів це зробити згодом. Однак зроблю зараз. Я приготував для тебе сюрприз.

Він підвівся з-за столу. Вона залишилась нестривоженою.

Головний лікар вийшов з вітальні і дуже скоро повернувся. В руках він тримав її портрет. Тепер малюнок був в овальній рамці.