Визрівання

- Ви приймали ліки, які я вам призначив?

- Так.

- Чи нема у вас скарг, претензій до обслуговуючого персоналу.

- Ні.

- Ну й добре.

Головний лікар поплескав Женю по плечу, і, кинувши мимохідь погляд на присутніх поруч здорованів, зрештою задоволений, пішов до лікарні.

У себе в кабінеті він досить довго дивився у вікно, здається, про щось роздумуючи. Потім, не кваплячись, натис кнопку на пульті.

До кабінету увійшла сестра.

- Слухаю вас, Сергію Дмитровичу.

Головний лікар, не повертаючи голови, продовжував дивитися у вікно, туди, де на лаві сидів Женя.

- Там, у холодильнику, нові швейцарські ліки. Я привіз. Це для

Кир’янова. Я хочу, щоб він скоріше став на ноги. Проконтролюйте, щоб все було виконане як слід. А краще всього зробіть ін'єкції самі. Ви ж знаєте, що тут я можу покластися лише на вас.

- Гаразд, Сергію Дмитровичу.  Я виконаю все як слід.

 Сестра зробила крок до головного лікаря.

- Ну-ну. Не зараз, люба. Візьми, зроби, що я прошу.

Сестра покірно опустила очі.

- Добре, Сергію Дмитровичу, я все зрозуміла.

- От і молодець. На ось, візьми.

Головний лікар витяг з кишені невелику золоту каблучку і вклав її сестрі в долоню. Сестра було хотіла ще раз наблизитись, але головний лікар знову зупинив її:

- Все-все, дівчинко моя, у нас ще буде час.

- Спасибі, Сергію Дмитровичу.

- Носи на здоров'я.

 

Двері палати, де живе Женя.

Коридором іде головний лікар. Підходить до дверей. Стукає. Ніхто не відгукується. Головний лікар відчиняє двері. Женя щось малює.

- Чому ви не відгукуєтесь?

- Це ви? Вибачте. Прошу, сідайте.

Головний лікар сідає у крісло і запитує:

- Як справи?

- Малюю потрохи.

- Можна подивитись?

Женя протягує лікарю папку з малюнками. Сергій Дмитрович розглядає їх.

- Ось це мені подобається... І це теж... Взагалі, я хочу сказати, що я великий прихильник вашого таланту. В той же час я розумію, що жанр, в якому вн працюєте, досить незвичайний і, сказати відверто, нечасто знаходить свого прихильника, а тим паче покупця.

- Так. Але я малюю не заради грошей. А на життя мені вистачає.

- На життя, яким ви жили до цих пір. Але існує ще й інше життя, для якого потрібні гроші, і немалі, життя, на яке ви безсумнівно заслуговуєте.

- Мені цілком вистачає мого.

- Он як? Я бачу, вам не зовсім приємно говорити про це. Чи, можливо, вас стомлює співбесідник? Скажіть прямо, я не ображусь.

- Чому ж?

- У всякому разі, мені так здалося.

- Це помилка. Просто я взагалі трохи аскет.

                .                                                  

- О, так! Творчі натури віддають перевагу самотності. Найкраще оточення для них – вони самі.

- Мабуть, ви праві.

- Ну, що ж, я врахую це і не буду більше набридати. Мало не забув, це вам від мене. - Головний відкрив "дипломат" і виставив на стіл пляшку дорогого французького коньяку. - Але це між нами. Спиртне у нас, ви знаєте, суворо заборонено. Проте, ще раз хочу нагадати вам, що ви тут на особливому рахунку, тому що я так вирішив. І так буде до тих пір, доки я не зміню до вас свого ставлення. Можете не боятися, це ніяк не позначиться на вашому лікуванні. Хороші малюнки. Особливо мені подобаються ось ці чотири.

- Можете взяти їх собі.

- О! Це дуже люб'язно з вашого боку. Але я не звик брати просто так. Я спроможний за все платити.

- Навіщо мені тут гроші? Будемо вважати, що ви розрахувалися зі мною цим коньяком.

- Ви ображаєте мене. А гроші вам ще згодяться. Адже ви не назавжди тут оселилися? - Женя піднімає очі. - Скоро ви звідси вийдете. Знаєте, зробимо так. Поки вони вам тут дійсно не потрібні. Тим паче, що у нас серед пацієнтів трапляються крадіжки. Вирішимо так. Ви будете малювати для мене картини, ну, як би на замовлення, хоча фантазія, сюжети, все це, звичайно, на ваш розсуд. Я буду забирати їх, щоб їх менше бачили й не було приводу для зайвих розмов. А розрахунок вн отримаєте, коли виписуватиметесь. Домовились? Сподіваюсь, ви довіряєте моєму слову?

- Хай буде так.

- Ну от і добре. Так я можу їх взяти?

- Звичайно.

Головний лікар відклав малюнки і охайно склав їх у "дипломат".

- Всього вам найкращого. Натхнення.

 - Дякую.

Лікар виходить з палати.

 

Ранок.

Женя лежить у ліжку. Поруч на підлозі порожня пляшка від коньяку. Працює радіоприймач. Передають останнє інформаційне зведення біржових новин: "...курс долара продовжує зростати. На сьогоднішніх торгах він склав по відношенню..."

 

Досить "престижний" особняк у стилі модерн з зеленими газонами і південним садом - будинок головного лікаря. У вітальні з каміном за великим круглим столом - господар і двоє респектабельних чоловіків з "дипломатами". Один в літах з крихітною сивою борідкою, інший -молодий перекладач. На стінах старовинний живопис в багетних рамах і кілька картин, виконаних в сучасній манері.

- Як ви переконалися, це незвичайні сюрреалістичні малюнки пером, - говорить головний лікар. - Не повторено жодного з відомих художників, що працюють у цьому напрямку. Безумовно, це новаторство у графічному мисленні, і я впевнений, що така досить нетривіальна філософія малюнків буде цікавою для колекціонерів живопису як у Європі, так і в Сполучених Штатах.

Перекладач переповідає сказане панові з крихітною борідкою. Той ствердно хитає головою. Потім говорить німецькою мовою. Перекладач тлумачить:

 - Пан Кеснер повністю поділяє вашу думку і готовий до співпраці. Йому приємно мати справу з діловою людиною, що так професійно розуміється на мистецтві. Він бере перші чотири малюнки і сподівається на наступний зв'язок.

Бізнесмен з борідкою простягає лікарю свою візитку. Перекладач:

- Там телефон офіса в Києві і домашній у Мюнхені.

Лікар дякує за візитку. Дістає із столу пластиковнй пакет з Женіними малюнками і передає його панові з Мюнхена. Перекладач забирає малюнки, ховає в "дипломат". Потім відраховує кілька запакованих пачок банкнотів.

- Тут чотири. За кожен малюнок.

Лікар забирає гроші, ховає у стіл.

Несподіваний різкий звук змусив здригнутися всіх трьох. Величезна китайська ваза, що стояла на перилах сходів до другого поверху, раптом розлетілася на шматки, упавши на підлогу.

Чоловіки підняли голови. Нагорі, зіпершись об перило, стояла жінка. Солом'яне волосся її було легким, проте не прибраним. Здавалось, все було зроблено навмисне, з викликом, вона була п'яною.

Господар заметушився.

- Вибачте, це моя дружина, вона не зовсім здорова, останніми днями погано себе почуває... Люба, тобі слід відпочити...

- Як ти гадаєш, з точки зору людини, що тямить у мистецтві, чи не нагадую я тобі волосату рибу?

- Ще раз перепрошую, панове... Ти перевтомлена, люба. Гадаю, тобі слід прийняти ліки і лягти у ліжко.

-              У волосатої риби постіль на дні океана. Ти повинен це розуміти, любий, адже ти не дурень?

Пан Кеснер щось говорить перекладачеві. Той звертається до лікаря:

- Пан Кеснер просить його вибачити, але йому час іти.

- Ради Бога, пробачте. Сподіваюсь, ми скоро зустрінемось, я обов'язково зателефоную панові Кеснеру. Лікар проводжає гостей за поріг і скоро повертається.

- Навіщо ти це зробила? Чого тобі не вистачає у цьому житті? Адже все, що я роблю, я роблю для тебе, все заради тебе.

- Все, що ти зробив для мене - ось ця кам'яна в'язниця, яку ти намагаєшся завісити красивими картинками і заставити статуетками, щоб обманути себе й мене. Я почуваю тут себе німою рибою, у якої в жилах тече холодна кров, яка навік приречена жити в такому ж холодному, кам'яному гроті. Мені не хочеться жити. Я хочу убити себе. - Лікар робить крок. - Не підходь, а то я кинусь вниз!

- Гаразд, заспокойся, я піду. Але ж ти знаєш, що з тобою може бути. Це дуже небезпечно і болісно, згадай. Прошу тебе, прийми ліки і відпочинь.

В її великих очах несподівано з'являються сльози. Вона дуже щиро, майже по-дитячому заливається слізьми і йде до своєї кімнати. Лікар залишається один.

 

Лікарня.

Палата. За столом сидить Женя. Він малює. За дверима чути кроки. Відчиняються двері. На порозі головний лікар.

- Доброго дня, - посміхається він. - Дозвольте?

- Прошу, - без особливої гостинності говорить Женя. Лікар веселий і бадьорий.

- Як ваші справи? Що нового. Минуло три дні, як ми не бачились. Бачу, у вас нові малюнки. Ви досить продуктивно працюєте. Чи не зашкодить це якості робіт?