Визрівання

Кафе безлюдне, лише за одним із столів, здається, за тим, де колись зустрілися Женя з Лікою, сидить самотній чоловік. Обличчя його давно не голене, очі темні, запалі, щоки провалені. Перед ним пляшка з горілкою. Він непорушно дивиться на холодні хвилі, що б ються об бетон.

- Знову він.

- Хто? - запитує Кутя.

- Не впізнаєш? - чомусь сумно говорить Люська, - головний психушки... Спився... Хату заклав... Все промотав. Поїв тут всіх підряд, усе місто. З роботи вигнали. В хаті чужі люди живуть.

- Скоро до нас пристане, - сумно жартує Шиш.

- Доля людська непередбачувана, - розмірковує Зіновій Гердович, - вона веде нас життєвими шляхами, щоб піднести до вершин одних і кинути на дно інших. І все ж життя, яким би воно не було, прекрасне. Чудова, прегарна, неповторна штука, чорт забирай...

 

Тихий, сонячний, осінній день.    Незвичайно біле сонце. Кричать горобці.

Компанія, переповнена ліні, мовчки сумує на бульварі, на тому самому місці, де колись рік тому разом з Женею вони обмінювали на горілку його картини. Неймовірно довжелезне, шикарне, з відкритим дахом авто їде бульваром. За кермом сидить якийсь еміратський міліардер в індуській чалмі, з великою чорною бородою і горбатим носом, поряд жінка в паранджі.

- Шейн якийсь, - говорить Шиш, - їм усе дозволено, бульваром їде, а їздить бульваром не можна, знак, он, стоїть. З жиру біситься, сволоч, нафтою дома обіжрався, тепер сюди поблювать приїхав.

     - Ви хотіли сказати, шейх, - виривається у Зіновія Гердовича, - А втім...

Автомобіль зупиняється неподалік. Шейх встає на ноги, дивиться на компанію і раптом волає на весь бульвар фразу:

- Ей, начальнік!!!

Компанія не вірить власним вухам.

Шейх кричить голосом Жені.  Потім скидає з себе чальу, бороду. Звільняється від паранджі жінка що сидить поряд. Перед ними Женя і Ліка.

Всі кидаються назустріч один одному. Знову звучить «Родина».У всіх на очах сльози радості.

- Женька! Женька! - кричить Шиш.

Ще довго вони захоплені радістю зустрічі.

- А тепер сюрприз! - оголошує Женя. - Мужики за мною. Він поспішає до автомобіля. За ним біжать Шиш, Кутя, Зіновій Гердович. На задньому сидінні автомобіля стоїть щось завернуте в білосніжну поліетиленову плівку і перев'язане блакитною стрічкою. Несподівано очам всіх відкривається новенька, блискуча коляска. Женя дивиться на Люську. Люська сидить у своїй подраній колясці не в силах стримати сліз, тяжкий клубок підкочує їй до горла. Вона схиляє голову і дає волю сльозам.

- Давай, хлопці! - командує Женя.

Всі четверо підхопили новеньку коляску і несуть до Люськи. Опускають коляску поряд з нею. Женя, обійнявши Люську, піднімає її на руки. Люська в сльозах, з розмоклою косметикою, притискається до   Жені. Женя дбайливо садить її в м'яке крісло коляски, що виблискує на сонці.

- Віра! - знову командує Женя.

Підхопивши коляску з Люською, чоловіки несуть її до машини. Ставлять на заднє сидіння.

- Кутя! Ти мріяв про автомобіль?! - кричить Женя. - Ось він! За кермо!

Женя кидає Куті ключі.

Отетерілий Кутя в нерішучості. Але потім, махнувши у щасливому відчаї рукою, вигукує:

- Ех! Була не була!

Сідає за кермо   «Лінкольна».

- Стійте!!! Стійте!!! - волає Шиш. - Підождіть! Я зараз!

Він вискакує з машини, біжить до покинутої старої коляски і з розбігу штовхає її ногою. Коляска котиться по схилу і летить вниз. Вибухом овацій вітає її загибель веселий гурт.

 

За кермом "Лінкольна" старий керманич Кутя. Вони мчать бульваром, вулицями міста, обливаючи перехожих шампанським. Всі чоловіки - Кутя, Шиш, Зіновій Гердович - ретельно виголені, підстрижені і причесані, в нових блискучих костюмах. Кутя - в класичному чорному, в яскраво смарагдовому Шиш, з метеликом в бездоганному смокінгу Зіновій Гердович. Свіжий осінній вітер б'є їм в обличчя. В зустрічному міліцейському УАЗику їдуть два міліціонери. За кермом незнайомий молодий сержант, поруч товстий лейтенант, якого колись малював Женя, він їсть пиріжок.

- Весілля, чи що? Тачка шикарна... - зі світлою заздрістю в очах говорить сержант. Лейтенант дивиться на веселу юрбу, перестає жувати.

- Чорт! - вигукує він, повертається назад, дивиться у вікно на білий "Лінкольн".

- Що? - запитує переляканий сержант. Лейтенант повертає голову. Мовчить.

- Здалося... - нарешті промовляє він і знову відкушує шмат пиріжка.

А білий  “Лінкольн" з веселою голосною юрбою вже несеться безлюдним морським берегом. І знову вітер б'є їм в обличчя. Вони їдуть туди, до лежаків під накриттям, до свого дому, до себе на Батьківщину. Щасливий Кутя нарізає круті віражі, здіймаючи пісок. Всі  веселі й щасливі, тому ніхто не помічає, як щось темне, зловісне ховається за лежаками. Біля металевої труби, що тримає накриття - неголене обличчя головного лікаря. Його важко впізнати. В руках у нього пістолет. Він тримає на мушці Женю. Ще мить і він натисне на курок. Час зупинився. Та от в останню мить його помічає Люська. Відбувається диво. Напружуючи всю свою волю, вона раптом здійснює неймовірне зусилля і стає на ноги. Куля влучає їй в самісіньке серце. Величезна кривава пляма розпливається на її грудях. Женя встигає підхопити її тіло.

Налякано кидає пістолет і біжить безлюдним берегом лікар. Люська на руках у Жені. Ще не всі встигли помітити, що сталася біда.  Женя нахиляється до Люськи.

- Ну от... - ледь рухаються пересохлі Люсьчині губи. - Я помираю у тебе на руках... Про що можна ще більше мріяти...

Женя притискує мертву Люську до грудей. Автомобіль зупнняється. Тихо плаче Кутя. Схлипує Шиш. Течуть сльози запалими щоками Зіновія Гердовича.

Звуки дивної космічної мелодії змінюють «Рдину»,              і знову відносять Женю, а тепер, здається, і його друзів в інший світ, світ казковий, неземний. Розсіюється туман, і очам відкривається величезний дерев'яний хрест. Він височить на горі у висохлій високій траві. Десь із неба злітається безліч білих птахів. Вони сідають на хрест один біля одного, їх так багато, що згодом весь хрест стає білим,  птахи тріпотять крильми і хрест мовби розцвітає білими квітами. Жива картинка раптом завмирає і стає статичною. Величезна зала аукціона "Сотсбі". Лунає голос: «Виставляється відома картина Євгена Кир'янова "Розквітлий хрест". Початкова ціна десять тисяч доларів».

Одна за одною піднімаються руки.

- Одинадцять!

- Одинадцять п'ятсот.

- Тринадцять.

Поступово стихають, губляться голоси. І знову космічна мелодія звучить над зеленим весняним полем, над схилом, яким збігають до моря голі хлопчаки.

- Женька-а-а! Женька-а-а! Надінь штани! Женька-а-а! Іди додому, безстидник! Женька-а-а!