Second hand

                                  В покой отдаленный вхожу я один...
                                  Неверную деву лобзал армянин.
 
                                  Невзвидел я света; булат...
 
І знову голка, наштовхуючись на перешкоду, і щоразу з’їжджаючи з доріжки, повторювала одне й те ж слово: “булат, булат, булат...” Я допоміг їй і весь наступний текст голка пройшла платівку розмірено, чітко, відтворивши запис без спотворень:
 
                                                                  ...булат загремел...
                                   Прервать поцелуя злодей не успел.
 
                                   ...С главы ее мертвой сняв черную шаль,
                                   Отер я безмолвно кровавую сталь.
 
                                    Мой раб, как настала вечерняя мгла,
 

 

                                                                        В Дунайские волны их бросил тела.   

 
                                  С тех пор не целую прелестных очей,

                                   С тех пор я не знаю веселых ночей.
 
                                   Гляжу, как безумный, на черную шаль,
                                   И хладную душу терзает печаль.
 

 Якщо вилучити весь текст, який голка пройшла без перешкод і залишити лише ті місця чи слова, на яких вона зупинялась, платівка несла цілком певну інформацію, яка й містилася в цих двох словах, а саме, “убил”- “булат”. Я знову поставив платівку з початку і знову голка повела себе таким же чином. Я дивився на фото молодого чоловіка, а  грамофонна труба невпинно наголошувала: “булат, булат, булат...” Потім я знову по кілька разів повторював   ту ж процедуру і голка незмінно  акцентувала увагу,  наполягаючи саме на цих, нею ж витворених словах.Я перевів погляд на фото, де була вона - молода господарка будинку. І знову цей стан. Тобто... Вірніше, те ж відчуття, ставлення, що цілком переконливо підтверджувало правоту моїх висновків і свідчило про те, що поведінка грамофонної голки, віньєтка та сьогоднішня газета були ланками одного ланцюга, який однозначно натякав на злочин, що відбувся десять років тому, з яким і була пов’язана смерть хазяйки будинку. Безумовно, вона була не природньою. Сталося вбивство. Тепер я був цілком переконаний в цьому, і сьогоднішній мер міста був безпосередньо причетним до нього. Яким чином і за яких обставин, мало відкритися згодом. Саме так я вирішив для себе того ж дня. Ця вимудрена підказка тішила мене й захоплювала, маю на увазі  її форму, разом з тим  власне сам факт був куди серйознішим.

      Чомусь несподівану фізичну втому відчув я,  ледве встиг лягти на ліжко і незогледівся, як заснув. Коли ж згодом  розплющив очі, то побачив за вікном темінь. Десь далеко на пустирі гавкали собаки і кричав нічний птах. Повернувшись на інший бік, я знову провалився в сон і свідомість мою окутав суцільний морок.
 

  Ранок наступного дня виявився привітним і сонячним. Мене розбудили якісь птахи, що повсідалися на металеве підвіконня і стукотіли дзьобами в шибку. По її внутрішній стороні повзали дрібні комахи і нерозумні пернаті намагалися клюнути їх по той бік скла. Потішившись з такого їх безглуздого заняття, я перевів погляд на стіну, де висіла віньєтка. Потім на грамофон, що вилискував мідними полисками труби. Потім на трюмо. І раптом зіскочив з ліжка, так ніби хтось несподівано вилив на мене крижаної води. На його дзеркальній поверхні було щось написано. Я підійшов ближче. Темночервоного кольору літери були охайно виведені, схоже з усього, губною помадою, таким було моє припущення. Тут же на трюмо лежав відкритий помадний олівець, очевидно той самий, яким і був зроблений напис. Напис складався з одного слова:

 
                                                   ДЯКУЮ
 

   Слабкий холод осів у моїх грудях, я  прожогом кинувся до передньої. Збігши сходами до вхідних дверей,  перевірив замки. Всі вони були надійно замкнені. Я знову піднявся до кімнати. І тут на мене чекала ще одна не менш несподівана обставина для роздумів – напису на дзеркалі не було. Я розглядав дзеркальну поверхню з різних боків, пробував мацати пальцями, але жодного сліду, жодної ознаки щойно баченого мною  не знаходив... Я навіть посміхнувся і помітив, як те ж саме зробило моє відображення в дзеркалі. Якийсь час я перебував у повній розгубленості і не вдавався до будь-яких дій чи рішень. Потім мені знову потрапив на очі помадний олівець. Я взяв його в руки і оглянув. Один бік його справді був трохи стертий. Власне, це ще ні про що не говорило. Його могли стерти коли завгодно і за будь-яких інших обставин. Або ж, якщо все що я бачив  лише продукт моєї уяви, мого особистого стану і цей стан, як стверджує моя дружина, не відповідає нормі, то можливо нічого такого й не було зовсім і причина лише в мені... Легка тривога торкнулася моїх грудей... Саме тривога, не страх... В жодному разі... Я розглядав у дзеркалі своє обличчя, здавалось, у нього з’явились якісь нові риси, раніше не помічені мною. Чи то вони виникли лише тепер? Що саме конкретно змінилося в ньому, надбалося чи втратилося визначити я не міг, але те, що воно стало  іншим – було безсумнівно. Майже несамохіть моя рука з помадним олівцем потяглася до дзеркала.