Second hand

- Це не має значення... Головне, що ви отримали запрошення і відгукнулись на нього.

Старий відпив вина.

Я поглянув на нього, даючи зрозуміти, що не зовсім зрозумів, про що він тільки-но сказав. Старий теж поглянув на мене.

- Ну-ну, не прикидайтесь, коли ви вже тут.

- Я в жодному разі... Мені неабияк цікаво, я не приховую. Але...

-   Розумію, розумію... Я розповім, ви пийте, пийте... Навряд чи ще колись вам доведеться пити подібне вино. Знаєте, скільки років я п"ю це вино? Я почав його пити, - старий на мить задумався, - коли ваша бабця ще мочилася в пелюшки, - борода його несподівано затряслась від сміху, - інколи мені здається, я пам"ятаю динозав­рів, - додав він і борода його ще дужче затряслася, потім він по­глянув на портрет, чомусь перехрестився похапцем, щось пробурмотів незрозуміле і обличчя його набуло трохи зніченого вигляду. Він відставив склянку з вином і став досить серйозним.

- Я служив їй все своє життя, по суті вона й була моїм життям. Вона була єдина і неповторна. Гадаю, зайве про це говорити, самі маєте очі, сподіваюся, смак, інакше б вона вас не вибрала...

Я знову не зрозумів останніх слів до кінця, але крім зацікавленості,

В мені знову почало наростати роздратування.

- Чи не хочете ви сказати, що мали зараз на увазі хазяйку, коли сказали...

- Я так сказав? - зобразив здивування старий.

- Авжеж, - непривітно підтвердив я.

- Ну, можливо й сказав, однак, чому ви подумали саме про хазяйку будинку? Скажімо, доля, вона теж жіночого роду, в даному випадку, я мав на увазі саме її, певно... Доля вибирає нас. Одних обдаровує, інших оббирає. Нічого не вдієш...

- А як щодо сильних особистостей, які самі влаштовують свої до­лі?

- Пусте... Самі знаєте, навіщо питати? Не будемо відволікатись. Адже ви прийшли не для цього. Ви, часом, не хочете розповісти звід­ки у вас цей піджак? Зрештою, це не так вже й важливо. Головне, що він на вас. Як, між іншим, у плечах, не тисне? Здається, його колиш­ній власник не вирізнявся атлетичною статурою. Кретин...

Я підняв очі. Старий тримав паузу. Долив вина і відпив кілька ковтків.

- Пробачте, я збирався говорити про інше. Погомонімо про прекрас­не.

На стінці забив годинник. Стрілки показували дванадцяту ночі.

- О-о-о, вибачте, для мене це надто пізно, вік, знаєте... Я по­кажу вам вашу кімнату... Ходімо... - несподівано підвівся старий.

Мені здалося він квапився, ніби намагався зробити це якомога скоріше.

- Ну так,- подумав я, - звичайно, північ - пора чудасій, саме тепер будинком мають вештатись привиди і цей старий блазень продов­жує вдавати дурня, щоб я повірив у це.

- Адже ви збиралися розповісти...

- Тепер ні в якому разі, тепер ви повинні відпочити, у нас ще буде час.

- Чесно кажучи, ви розчаровуєте мене, можливо думаючи, що інтри­гуєте чи лякаєте.

- Я нічого не думаю і ні до чого не змушую. Я не можу керувати подіями, чи, принаймні, вашим настроєм, я всього лиш смертний. А тепер ходімо,  покажу вам вашу кімнату, не забувайте, ви тут  гість і порушувати традиції дому не личить вихованому чоловіко­ві. Отож, прошу за мною.

Мені нічого не залишалося, як підкоритися старому. Ми піднялися довгими сходами на другий поверх і старий показав мені мою кімнату. Це була досить простора, Зі смаком мебльована   спальня і годилася до вишуканості всього цього добротного будинку.

- Постіль чиста, не сумнівайтесь. В будинку немає замків на жодних дверях, крім вхідних. Однак, можете не хвилюватись, ніхто ніколи без дозволу не відчинить чужих дверей. Це теж одна з тради­цій дому. Спіть спокійно. Доброї ночі.

Старий зачинив за собою двері і я залишився на самоті.

"Кому б їх відчиняти, якщо тут нікого нема? - подумалось мені.- З чого все почалося? Чому, власне, я маю тут ночувати? Навіщо взагалі  тут? Невже я сам цього хотів?"

Я озирнувся навколо і раптом здригнувся, тому що побачив чолові­ка, що стояв за кілька кроків від мене, потім мені просто стало смішно з самого себе. Причиною усьому був цей піджак, я не звик бачити себе в ньому в дзеркалі.  Посміхнувшись, я привітав чоловіка у дзер­калі і той відповів мені тим же.  Трюмо стояло на високому витонченому столику з різьбленими ніжками. Очевидно, він був зроблений з якоїсь особливої, дуже гарної породи дерева, не знайо­мої мені. На столику лежав різний дріб"язок, що ніяк не міг належа­ти чоловікові: брошки, намистечка, шпильки, гребінці, коробочки, певно, з пудрою чи, можливо, якимись кремами. Я  подумав, що на всіх цих предметах, як і на столі  мав би бути пил, якщо ними ніхто не користується. Однак пилу не було. Залишалося зробити висновок, що старий мав ретельно протирати їх час від часу, не буде ж він користуватися всим цим.

Я сів на ліжко, про щось думаючи, однак відразу ж забув про що і ніяк не міг сконцентруватися. Трохи згодом я ліг не роздягаючись.

"Чи зможу  заснути тут,- подумалось мені, -  що там робить тепер цей хитруватий старий?"