Second hand

Ще згодом, процесія ступила на цвинтар. Минуло зовсім мало часу і я помітив,  що йду сам, не зогледівшись, що віддалився від процесії і чомусь опинився на зовсім іншій стороні цвинтаря. Якоїсь миті я зупинився і зрозумів, що прийшов. На мармуровому хресті було викарбуване вже знайоме мені ім"я Наталі Дей. Як сталося, що я прийшов саме сюди, до її могили - не вкладалося в моїй голові, це було за межами реального і диву­вало навіть такого містика, як я. Дата смерті свідчила, що поховання справді відбулося десять років тому. Я знову витяг запрошення, пере­читав його і, зім"явши, кинув на землю.
День наближався до вечора. Я вирішив повернутися додому. Всі мої мязи відчували незвичайну втому, як після значного фізичного перевантаження.
Коли ж з горем пополам  мені всеж вдалося дістатися річки, за якою височів залізничний насип, вже почи­нало сутеніти.  

 

 

Ступивши на деревяний місток, я подумав, що  помітив його тільки тепер, тому що коли  йшов ним до будинку, зовсім не звернув на нього уваги. Зупинившись посередині містка, я зіперся на його деревяні перила і, розмірковуючи про те, що сталося, дивився, як піді мною протікала темна вода ріки. Біля її лівого берега, де темнів  залізничний насип, в очереті помирав старий дерев’яний пліт, певно покинутий  тут хлопчаками – мореплавами, що мріяли стати мандрівниками, а потім виросли.  Я знову дивився на темну воду, і там, у ній,  вимальовувались нечіткі обриси жіночого обличчя, яке мені так і не вдалося розгледіти.