Кульгава русалка (суто приватний епізод)

Ніхто не бачив, як добігла Леська городами до свого двору. Захекана, мокра, притиснувши до грудей свою одежину, вона влетіла в сіни і замкнула за собою двері. У хаті було тихо, всі вже давно спали. Надворі, за вікном, теж було тихо. Ніхто не гнався за Леською. На порозі, у місячній плямі, сиділа Жучка і чухалась на всі боки, відбиваючись від ненависних бліх. Трохи заспокоївшись, Леська згадала про чудо. Але коли поглянула на своє тіло, безсило опустилася на лаву. Біля лави стояло відро з водою, в якому плавала жменя нічних зірок. Кілька теплих Лесьчиних сліз упали до тих зір. Потім вони упали на її руді коліна, на руки, густо-прегусто заліплені ластовинням. І було те все не уві сні. Боячись розбудити маму і маленьку сестричку з білим личком, Леська не голосила, не примовляла, а лише тихо скиглила, мов цуценя, що забилося під лаву, і час від часу шепотіла невідомо до кого:

– Якби ви знали… Якби ви тільки знали…