Генетичне знищення

О.Жовна.  журнал "Шо" № 11(25) 2007 р.
 
Гадаю, раціональність буття змушує епохи випльовувати необхідну кількість мистець­кого матеріалу. Дев'ятнадцяте століт­тя щедро плюнуло літераторами. Двадцяте - кінематографістами. Далі буття вирішило - досить... Певно... Пострадянське кіно - все убогіше і злиденніше. Культурна еволюція - повальна деградація. Невже так ви­рішило буття? Одна з героїнь моєї повісті «Експеримент», екранізова­ної Романом Балаяном, розміркову­ючи про кіно, виголошує: «Ти помі­тив тенденцію до зменшення людей красивих: зовні, душею? Це сталося відразу ж після кризи кінематографа, саме справжнього кіно з кінотеатрів, з великих екранів, з темних залів, де відбувалася таїна захоплення кіногероями. Глядач прагнув бути схожим на них, чарівних загадкових жінок, красивих і мужніх чоловіків. Усім  зда­валося, що кожен з кіногероїв, крізь темінь зали, контактує лише з ним, виокремлюючи в темряві лише його. Глядач так переймався образом, на­магався наслідувати і бути схожим, що зрештою справді ставав подібним до своїх єкранних кумирів навіть зовні. І тоді вулицями зустрічалися Жерари Філіппи і Алени Делони, Клаудії Кардинале і Орнелли Мутті. Тепер все більше й більше зустрічаєш виродків. Зникла магія темного залу, чарівна ілюзія великого екрану».
А натомість - мерзота. Я про сю­жети, запаковані в численні серії. Хочете ексклюзиву. Зараз я процитую асоціативну формулу враження від сучасного кіно. Її народив мій при­ятель — пияк, провінційний нігіліст і філософ. Повернувшись якось до­дому, він застав дружину, що слухала по телевізору Михайла Поплавського (ректора університету культури і ту­ризму, — прим. авт.). Як нормально­го напідпитку мужика його знудило і обурило. Він зробив дружині слуш­не зауваження з приводу її смаку й інтелекту. Та, виправдовуючись, ска­зала, що його слухає не тільки вона, а й інтелігенція, помилково назвав­ши цим словом чоловіків у краватках і дам з декольте, які сиділи в залі. Саме тоді й народилася фраза, яка влучи­ла в яблучко. «Де ти бачиш інтелі­генцію? - відчайдушно вигукнув чо­ловік - Всю інтелігенцію вистріляли в дев'ятнадцятому році!  Далі ж прозвучала, власне, формула. Обурений чоловік став у позу і вигукнув незбаг­ненне «Нація, яка допустила існуван­ня явища Поплавського, підлягає генетичному знищенню!» Такий сумний і відчайдушний гумор провінційного дотепника, що так і залишиться ніким не почутим, крім його провінційної дружини, даремним провінційним гумором. Хоче співати Поплавський і співає. Хоче знімати кіно, напри­клад Байрак, бере та й знімає. І спра­ва тут не в загальній культурі, пот­ребах глядача зі смаком, звичайно ж, не в мистецтві. Справа в агресивній випадковості, що неадекватно за­повнює собою не свою нішу, псуючи смаки, створюючи принижуючі осо­бистість орієнтири, з успіхом вихо­вуючи примітивізм у наступних по­колінь. Невже так вирішило буття, і епоха справжнього кіно минула на­завжди? «Неправильная у нас исто­рия, господа…» - стверджує герой за­бороненої на сьогодні російської кінострічки «Провинция». Хто змінить і зробить її правильною?  Треба запита­ти у нього - мого приятеля пияка, нігіліста і провінційного філософа. Він напевно знає.