Експеримент

– Не ображайся на мене, – писала вона, – очевидно, я сама у всьому винна. Слід обережніше поводити себе з власними долями. Тепер я це знаю. Життя складне і не прощає помилок, тепер я теж це знаю. Коди я розповіла тобі про Сашка, я сказала не все. Я пообіцяла мовчати. Але тепер не хочу. Я хочу, щоб ти знав. Остання розмова з директрисою була не лише про її сина. Переді мною був поставлений вибір. Якщо я не поїду, вона, використавши те, як ти повів себе з неповноцінною підопічною, доведе справу до суду. І тоді ти не дістанешся ні їй, ні мені, ні Олі – нікому. Я просто злякалася. Вона б це зробила. От і все. Тепер я вільна від усіх тягарів. Намагатимусь жити, не ображатимусь, якщо ти забудеш мене.

Зворотної адреси не було. Це означало, що від мене відмовлялись. По суті, це був ще один тяжкий удар. Адже я був не байдужий до Ліки. Хай це було не кохання. Але вона теж була мені дорога, і тепер вона просила все забути.               

Її лист став останньою гіркою краплею. Я вирішив залишити цей притулок, нарешті рішуче й безповоротно змінити своє життя, змінити професію, зайнятися чимось серйозним, вагомим, вартим мужчини, почати життя спочатку, змінити стиль, орієнтир й уподобання, колишні ідеали. Я захотів стати новою людиною, зажити зов­сім новим життям.

Однак, минали дні, тижні. А я залишався на місці.

Минули роки.

Сьогодні я, як і раніше, живу й працюю в тому ж закладі для сліпоглухонімих. Я знову стриманий пуританин і добросовісний педагог. Я став дуже серйозним, розсудливим і неквапливим. На нара­дах я уважно слухаю директрису і занотовую до записника найцінні­ше з її промов. Інколи сам готую доповіді про особливості розвитку сліпоглухонімих та нові методики педагогічного підходу до них, Життя моє монотонне, розмірене, час в притулку спливає неквапливо, стримано, без особливих ексцесів. Серед підопічних ніхто по-особливому не бентежить мене. Виділити серед них нема кого, і потреби в цьому теж. У мене чомусь істотно послабився зір, і я тепер ношу окуляри.

Ліку і Олю я згадую все менше й менше. Ліка дотримала слова і ніколи після не писала мені. Де вона і як склалося її життя, мені не відомо.                     

Директриса більше не нагадує мені ні про що. Ми обоє знаємо те, про що будемо пам’ятати до самої смерті, і ми маємо лише професійні стосунки.