Експеримент

А коли настав ранок, я чомусь знову прокинувся стомленим, байдужим, розчарованим і навіть пригніченим.

У такому настрої я зайшов до Олі, зайшов без особливих сподівань та, власне, й без інтересу до продовження розпочатої теми. І раптом побачив її обличчя. Зразу я навіть трохи налякався. Вся справа була в її очах. Якоїсь миті здалося, що вони дивились на мене. Однак, ні, не це, інколи так бувало. Проте тепер відбувалося щось інше, вони були не такими, як завжди, чи то колір, ні не колір, якесь інше освітлення, не зовнішнє, внутрішнє, вони були по-іншому освітлені сьогодні, саме ця освітленість і зворушила мене в ту мить. Я присів біля Олі. Вона відчула це і рішуче простягла руки. Я взяв їх. Вона усміхнулась. Я привітався і сказав їй про це. Про те, що в неї красиві очі.

– Я теж сьогодні це відчула, – відповіла вона.

Мені стало цікаво.

– Чому? – запитав я.

– Не знаю. Хочеться пити, весь день. Їсти не хочеться. У вас сьогодні вологі пальці.

Раптом відчув я і не прослідкував зв’язку. Вона хвилювалась. Але я помітив, що мої пальці справді вологі. Тоді хто з нас насправ­ді схвильований? Мені слід буде щось відповідати.

– Сьогодні багато сонця... – сказав я.

– Я знаю. Це не важко знати, – відповіла вона.

І ми знову мовчали, тримаючи руки одне одного.

– А що, коли її справді поцілувати, – подумав я.

– Я хочу слухати про них, – відчув я її легкий дотик.

Я розглядав її обличчя. 3 ним справді щось відбувалося, воно переінакшувалось, здається, воно розправилось, як розпускає пелюстки квітка чи розправляє крила метелик, саме це відбувалося з ним тепер. Вона чекала моєї розповіді як ніколи, не знаю, чому саме тоді я пригадав цю історію. Чому я її згадав? Але сталося те, що сталося. Я почав розповідати.

– Коли я був ще зовсім хлопчиком, я жив з батьками на березі річки з плавнями і багатьма острівцями. По сусідству приїздили дві молоді жінки з міста. Вони відпочивали. Вони плавали в річці на човні, купалися, а ще перепливали на острів і там загорали зовсім голими. Ми з моїм приятелем знали про це і теж перепливали річку, ховалися в кущах і звідти спостерігали за ними. Одного разу, щоб краще було видно, я заліз на дерево. Це був великий старезний осокір. Славко залишився внизу. З осокора все було видно, як на до­лоні. Вони лежали в траві на одному покривалі на спинах, підставивши під сонце оголені тіла. Я чув, як вони перемовлялись і голосно сміялися, тоді їхні соски на грудях тремтіли. Потім одна з них піднялася і пішла просто до нас. Славко шубовснув у воду і поплив до берега, але я залишився. Вона стояла біля дерева, не криючись, і дивилася на мене, весело сміючись. Потім вона сказала, щоб я злазив і йшов до них. Вона не гнівалась. Голос її був ніжним. Моє тіло наповни­лось дивним тремтінням, я весь змокрів, а потім спустився вниз. Вона взяла мене за руку і повела туди, де лежала її подруга. Вона запитала скільки мені років. Я відповів, що в цьому році буде шістнадцять. Вона погладила мене по щоці. Потім допомогла роздягнутися. Вона щоразу посміхалася. Її подруга, що лежала на покривалі, теж посміхалась і дивилася, як вона це робить. Скоро я теж був без одягу, як і вони. Вони обоє розглядали мене. Потім жінка, яка роздягла мене, лягла на спину, потягнувши мене за собою. Я опинився зверху на ній. Вона зробила все сама, не перестаючи усміхатися. Мені було дуже гарно. Я побачив, що вона красива. Вона була дуже ніжна зі мною і відверта. Я чув, як вона тихо стогнала, і розумів, що їй теж дуже приємно. Потім та, друга, що лежала поруч, сказала, щоб я йшов до неї і зробив це так само з нею. Перша відпустила мене, і я пішов. І знову мені було так приємно, як і з першою, здається, ще приємніше. Я відчу­вав, як вони обидві пестили мене, потім друга жінка, на якій я був, скрикнула, а потім я відчув щось незнайоме, приємне, я відчув, що не можу більше стримуватись, Пам’ятаю, мені чомусь стало соромно. До цього мені не було соромно, хоча я був голим, Я не знав, що зі мною коїться. Вже потім я зрозумів, що я став чоловіком. З мене вийшло сім’я. Я змочив ним все її тіло. Я скочив на ноги. Мені було соромно й незручно, але та, інша, стала біля мене на коліна, і я чув, як її губи торкаються мене, мені знову було приємно, я більше не соромився їх...

Я скінчив розповідь. Точніше це зробив не я, а відчув, як Оля стисла мої пальці. Очі її знову були осяяні внутрішнім потужнім світлом. Я відчув, що ми на порозі задуманого, і вирішив, що настав час спробувати говорити конкретні речі.

– Отож, пестити можуть не лише сонячні промені, струмені дощу, чи руки мами... – нагадав я.

– Так, – відчув я ствердний рішучий дотик пальців. Я ще більше упевнився в її готовності і відчував наростаючий азарт розпочатої гри. Мене все дужче прибирала до рук інтрига.

– Чи хотіла б ти мати такого друга? Друга чоловіка.

Її пальці залишались нерухомими. Я підняв очі. Бачив би хто коли ще таке обличчя жінки. Що відбувалось тепер з цією дівчиною? На що йшла вона, стоячи на порозі незвіданої, звабливої таємниці, що все більше й більше огортала і зманювала її.

Вона погладила і стисла мою руку. Її очі зволожились. Я не зовсім зрозумів її руху, однак продовжив.

– Таким твоїм другом міг би стати Сашко, – натиснув я.

Її напружені тремтячі руки ледь послабли, потім вона вивільнила їх і поклала собі на коліна. Цей жест означав повну і безперечну відмову спілкуватися. Я був спантеличений. Все йшло якнайкраще і раптом така незрозуміла реакція. В чому був прорахунок? Що я зробив не так? Однак на сьогодні наше спілкування скінчилося.

 

Увечері ми, як завжди, пили каву і палили в моїй кімнаті. Ліка продовжувала бути меланхолійною. Я розповів їй про розмову з Олею, і вона знову запалила й мовчала, доки не скурила сигарету.

– Сьогодні я була у директриси. Вона викликала мене... Вона все знає... Вона розповіла мені все до дрібниць.

– Тобто?

- Ні, про тебе ні слова. Вона знає лише про Сашка. Про мої розмови з ним. Слово в слово, розумієш? Ніби я сама їй все розповіла. Дурниці підозрювати будь-кого. Це зробив він, Але чому? Чому?

Я не знав, що говорити. Все це було досить дивно й несподівано.

– Невже вона має такий вплив?

– Очевидно. Гадаю, причина – їхня безпосередність. Вона просто запитала. Він просто розповів.

– Що будемо робити?

– Певно, це кінець. Продовжувати далі мені немає можливості, тобі нема сенсу. Можливо, цього не варто було розпочинати взагалі. Вона сказала, що це глумління, гріх і тому подібне. А раптом вона має рацію? Жінка з досвідом.

– Але ж ти знаєш, що це не так.

– Тепер ні. Можливо, це справді величезна нісенітниця, позбавлена жодного сенсу дурниця, що виникла в цьому обмеженому замкнутому просторі з двома сумуючими людьми. Можливо, це справді помилка і все це потрібно було нам лише для розваги?

– Ти збираєшся з ним поговорити?

– Не хочеться. Нічого не хочеться.

– А як же Оля? Що робити з Олею?

– З Олею...

Я вперше бачив Ліку байдужою, навіть підкреслено байдужою. Вона більше нічого не відповіла. Просто назвала її ім’я і мовчала. Я не став продовжувати.

Минуло кілька днів. І Ліка, і я були в неприємному передчутті, а згодом воно справдилося. Ліка одержала серйозне письмове попередження із занесенням до особової справи. Конфронтація між нею і директрисою зростала. Не знаю, можливо, такий стан Ліки наклав свій відбиток і на наші з нею стосунки. Зрештою, ми вже майже тиждень не спілкувались. Інша справа відбувалася з Олею. Кожної наступної зу­стрічі вона ставала все збудливішою, відвертішою, нестримною і хтивою. Вона прагнула моїх розповідей і слухала їх, затамувавши подих. Інколи мені здавалося, що їх вже замало і що їй хочеться іншого – живого, безпосереднього. В свою чергу я теж уже не міг зупинитися. Я вирішив не говорити про це Ліці. Тепер це була лише моя власна таємниця. Сталася істотна зміна. Слідом за її душею тепер до рішучих змін було готове її тіло. Часом я відчував якісь незрозумі­лі, далеко не лексичні дотики її пальців. Це були дотики хтивої жінки, жінки з бажанням, в них з’явилась еротика, вони були лагідні й ніжні, а все тіло її переповнювалось енергією, яку вже можна було впевнено назвати жагою. Це ще більше захоплювало мене, і я сповнював­ся сліпого азарту, загострював досліди, переймаючись незвичайними, хвилюючими, живими стосунками. Разом з тим, я не помічав, як втягуюсь у щось зовсім інше, глибинніше й серйозніше, ніж  експеримент, розпочатий мною і Лікою. Одного разу ми опинилися так близько один біля одного, що я не зогледівся, як поцілував Олю. А потім ми обоє злилися у найвідвертішому поцілунку. Я не контролював себе. Я знову забув, де я, хто я, до яких наслідків може це привести. Але це сталося. Я закохався в цю незвичайну тендітну істоту, яка не бачила мене, не чула, а могла лише здогадуватись із дотику і вимальовувати мій образ на своєму екрані уяви в своєму приватному темному залі із замкненими дверима. Я намагався тримати це в таємниці, але разом в там розумів, що рано чи пізно, хтось, а особливо Ліка, дізнається про все. Ми, як і раніше, зустрічалися з нею, ходили до озера, пере­пливали на той берег, але кожної миті я думав про Олю і мені хоті­лося бути там, у кімнаті біля неї, відчувати дотики її пальців, бачити дивовижне свічення її очей, розуміти її відверте щастя, що так неочікувано звалилося на неї. Любити сліпоглухоніму. Кому ще вдавалось таке? Чим все це могло скінчитися, я не думав, нестримне бажання бути поруч і дарувати їй хвилини насолоди переповнювало мене. Одного дня вона запитала мене, чи міг би я взяти її до озера.

Я розгубився. Проте, я був би нещирим, якби сказав, що не думав про це сам. І я запропонував їй зробити це сьогодні вночі. Я навмисне залишив незачиненим вікно.

Увечері я попрощався з Лікою, поскаржившись на головний біль і, взагалі, поганий стан. Десь біля опівночі я підійшов до відчине­ного вікна Олиної кімнати. Вона сиділа на своєму ліжку, освічена місячним світлом, очі її були відкриті, сповнені очікування. Вона відчула мене вже тоді, коли я з’явився біля вікна.